Справедливість
Новини
18 червня 2021

Цей шалений світ. Олександр Данилюк — про перспективи боротьби з олігархами, залаштунки Офісу Зеленського і РНБО як «генератор піар-акцій»

З Олександром Данилюком, який пережив у вітчизняній політиці чотирьох президентів, НВ зустрічається в історичній частині київського Подолу, в офісі громадської організації, де він є одним із засновників. У маленькому кабінеті у стилі лофт колишній топ-чиновник зберігає міномет та інші сувеніри, зібрані за роки роботи у різних місцях, зокрема головою інвестфонду в Лондоні, міністром фінансів за президента Петра Порошенка і секретарем РНБО за Володимира Зеленського.

Данилюк із задоволенням демонструє НВ збірник британської політичної карикатури і шкодує, що в Україні цей жанр розвинений слабо. Карикатуру, де британський прем'єр на першій картинці засовує руку в бюджет країни, а на останній бюджет країни вже пожирає прем'єра, він розглядає особливо довго.

Сьогодні Данилюка немає в актуальній українській політиці, але навряд чи це надовго. Уже тепер громадській платформі Центр стійкості і розвитку держави, до якої він має безпосередній стосунок, пророкують перетворення на політичну партію. Втім, із оголошенням своїх політичних планів Данилюк не поспішає.

Розташувавшись у кріслі, він дає НВ одне з найбільш ґрунтовних і відвертих своїх інтерв'ю.

— Ви були частиною команди президента Зеленського, зробивши свою репутацію частиною його президентської історії. Зараз, коли багато реформаторів президентську команду залишили, ви про цей свій досвід роботи чи не шкодуєте?

— Я приєднався до команди Зеленського зі своїх міркувань. Я багато працював із Петром Порошенком, знаю сильні й слабкі його сторони. І, до речі, його поважаю, але я не бачив його президентом на другий термін. З різних причин.

Коли ми будували антикорупційну інфраструктуру, то найбільше мені заважали наша правляча фракція й Адміністрація президента. Потім прозоре відшкодування ПДВ — абсолютно та ж сама історія. Мені постійно говорили, що я щось не те роблю, коли дотискував цю реформу. А потім скрізь піднімали цю реформу на свій прапор. Ні, це не ви її зробили, це я зробив. Мене звинувачували, проти мене кримінальні провадження відкривали. Націоналізація ПриватБанку. Тут багато можу розповісти цікавого.

Тому я був за зміну влади в країні й підтримав Зеленського, хоч і розумів, що ризики високі. Розумів, що все залежатиме від того, хто буде поруч із ним. І я свою роботу в його команді зробив, наприклад, точно не дав посилитися Коломойському. Він хотів збити керівництво НБУ, що дозволило б йому потім відіграти ситуацію щодо ПриватБанку. Я цього не дав зробити. Вони намагалися зірвати співпрацю з МВФ. Далі був розвал судів щодо ПриватБанку. З усім цим я боровся. І зрештою я подав у відставку і публічно сказав, у яких пунктах не згоден з президентом і його командою.

— Ви працювали з чотирма президентами України, вам зрозуміла логіка, в якій ухвалює рішення і керує державою Зеленський?

— Раніше це виглядало вельми дивно. Рішення були колективними, знаходилися інтуїтивно, оцінювалися з погляду піар-привабливості. Було відчуття колективного президента. Зараз ситуація змінилася. Новий глава Офісу президента, очевидно, закрив собою все, але, якщо придивитися уважніше, видно кілька факторів, які визначають політику офісу. Ключовий — електоральний, всі дивляться на цифри електоральної підтримки, вони є визначальними під час ухвалення рішень. Ми пам’ятаємо, що Зеленський прийшов на один термін. Через два роки єдине, про що вони думають, — це як утриматися у владі. Чинній команді у владі сподобалося, і їхні економічні перспективи від перебування там точно не страждають. А в разі програшу у них хороші шанси опинитися за гратами. Візьмемо хоча б РНБО…

 

— Так, давайте про РНБО поговоримо. Коли ви керували РНБО, ви хотіли посилення цього інституту, тепер він фактично замінює більшість інших державних інститутів України. Як ви оцінюєте нову політичну вагу РНБО?

— РНБО — не в Україні, а в тих країнах, де вона працює як ефективний інститут, — це орган, який дозволяє ухвалювати важливі рішення в державі з урахуванням інтересів національної безпеки. Коли я говорив про посилення РНБО і його максимальну близькість до президента, то оцінював його як інтелектуальний центр президента, без якого не приймаються серйозні рішення, який працює із західними лідерами. Щодо кожної країни у нас має бути бачення, що ми від них хочемо. У нас має бути підхід до збройного конфлікту на території країни. Але РНБО не ухвалює рішень, це її ключова особливість, вона має перевіряти рішення і пропонувати варіанти.

А зараз цей орган виконує одночасно роль батога і генератора піар-акцій, про жодну аналітичну роботу не йдеться. Це така піар-платформа, де важливо підняти резонансну тему і крутити її, поки до неї не згасне інтерес, а потім переключитися на щось інше. Єдине рішення, яке має свої наслідки, це рішення стосовно Медведчука. Його так просто не вийде пустити самопливом.

Які були очікування у владі? Що Медведчук втече в Росію, злякається повернутися, а тут ми його показово бурхливо і заочно судитимемо. А він залишився, і тепер ситуація дуже непроста. Я сподіваюся, що держава сконцентрує весь свій потенціал і зможе висунути Медведчуку вагомі звинувачення, відкрити кримінальне провадження, і справа не розвалиться.

А далі пішли хто? Контрабандисти. Результат щодо контрабандистів нульовий, але у безлічі людей в голові відклалося, що президент бореться з контрабандистами. Після контрабандистів пішли конвертатори-обнальники, потім олігархи. З усіма президент бореться, картинка постійно змінюється, і результат боротьби майже нікого не цікавить. У цьому, до речі, талант президента Зеленського: він хороший сценарист, нескінченний сценарій свого президентства, нехай навіть без реальних результатів, він і його команда вміють робити захоплюючим.

— Президент зареєстрував у парламенті законопроект про деолігархізацію. Як би ви його оцінили?

— Україні не потрібен окремий закон про боротьбу з олігархами. У логіці постійного ТБ-шоу, де президент відважно бореться з олігархами, — потрібен, а для вирішення проблеми олігархів — не потрібен. Антимонопольний комітет у країні є, і ним керує наближена до родини президента людина. СБУ в країні є, Кабінет міністрів і суди — теж. Усіх цих інститутів цілком достатньо, щоб запустити в країні процес деолігархізації, не вистачає інтересу і політичної волі.

Тепер давайте розглянемо президентський законопроект. Міністр юстиції вже заявив, що першими під дію закону можуть потрапити Порошенко і Коломойський. Візьмемо Порошенка, декларації він і так подає як народний депутат України, а до цього президент, з 2016 року. Він не зможе брати участь у великій приватизації, але, по-перше, його і так не пустять, а по-друге, це легко обійти, можна знайти компанію, яка візьме участь у приватизації замість нього, фінансування партії також легко обходиться через чорну касу. Дуже смішно виглядає положення про необхідність декларувати контакти з олігархом. Порошенко — депутат парламенту, до того ж опозиційний. Значить, члени його фракції щоразу, коли фракція засідає, мають декларувати свої зустрічі з Порошенком, ретельно описуючи, про що йшлося? Але це ж маячня.

Великою мірою, Порошенко цей закон не зачепить, а от з Коломойським історія цікавіша. Ми заморозили всі активи Коломойського у всьому світі, й Лондонський суд зобов’язав його ці активи розкрити. Коломойський цьому опирався, аргументуючи тим, що українська влада, отримавши інформацію про його активи, почне їх відбирати. В результаті перелік всіх активів надали лише суду і всі їх заморозили. Тепер, якщо новий закон зобов’яже його декларувати свої активи, йому доведеться розкрити всі. І тут найцікавіше: якщо ця декларація відрізнятиметься від поданої у Лондоні, йому кінець.

— Україна з травня перебуває у дивних стосунках з МВФ. Поки кон’юнктура ринків нам допомагає, але як ви бачите подальшу економічну долю країни?

— Я думаю, що українській владі МВФ зараз не потрібен. Навіщо? Це ж зобов’язання якісь реформи робити. Тим більше сталася вкрай рідкісна в історії ринків ситуація, коли МВФ повертає країнам капітал. Це робиться втретє за всю історію існування фонду і пов’язано з пандемією. У серпні або вересні всі країни, і Україна зокрема, отримають по $ 3 млрд. Це величезні кошти. Без будь- якої прив’язки до реформ, просто так.

Знаючи, що така сума прийде, влада імітуватиме якісь дії, а коли гроші надійдуть, скажуть, що отримали їх від МВФ, бо вони реформатори. Для PR-служби Офісу президента зараз головне питання, як цю історію продати українцям — як перемогу або як величезну перемогу.

По-друге, справді, світова економіка дуже розігріта, багато дешевих грошей, і українські облігації користуються попитом, але цей ринок скоро закриється, максимум йому існувати у такому інтересі півроку. Ну а по-третє, добре зростає ціна на сировину на зовнішніх ринках. Наша руда, агропродукція, все це дорого коштує й активно купується. Але я хочу наголосити, що до всіх трьох цих факторів наша влада не має жодного стосунку.

Думаю, до МВФ український уряд повернеться вже тільки наступної весни, коли не треба буде штучно знижувати зростаючі восени і взимку тарифи. Прийдешньої осені їх штучно знижуватимуть, щоб не викликати народного гніву, а МВФ до цього ставиться категорично негативно. І це така дуже типова гра України з усім світом. Проблема в тому, що все це руйнує найдорожчий наш ресурс — довіру до нас з боку міжнародних інститутів.

— У вас багато історій, пов’язаних із процесом націоналізації ПриватБанку, розкажіть одну, найяскравішу.

— Розповім найбільш показову — як нам вдалося заморозити активи Коломойського у всьому світі. Коли ми готувалися до націоналізації ПриватБанку, ми розуміли дуже добре, який проблемний банк ми націоналізуємо і що будемо змушені вкласти гроші платників податків у розмірі $5,5 млрд. Зрозуміло, що такі суми ніхто не пробачить. Тому ініціюватимемо позови проти Коломойського.

Що думав Коломойський? Що йому обов’язково треба атакувати державу першим, аби себе захистити. І тому Міністерство фінансів спільно з Національним банком розробили стратегію юридичного захисту. Ми вирішили, що частину позовів подаємо в Україні, а частину в Лондоні. Замороження активів була ціллю для Лондонського суду. Але як зробити так, щоб Лондон погодився прийняти ці позови? По-перше, по суті справи про шахрайство попередніх власників Приватбанку мають бути пов’язаними з Великою Британією і, що важливіше, — за цими позовами не мало бути відкрито провадження в Україні, інакше Лондонський суд за них не візьметься.

Генеральна прокуратура активно намагалася зірвати цей процес, вимагаючи від мене подати всі позови в Україні, звинувачуючи в сприянні Коломойському. А я їх також активно ігнорував і робив свою справу.

Ми вирішили проводити цю операцію в атмосфері максимальної секретності й найняли потужних юристів нас супроводжувати, водночас я максимально обмежив спілкування, ніхто не телефонував мені з НБУ, Адміністрації президента, я нічого їм не казав, бо знав: інформація все одно якимось чином потрапить до Коломойського. Особливо обмежив контакти з генпрокурором Юрієм Луценком: у мене були дані, що він зустрічається з Коломойським.

Для подачі позову до Лондонського суду також необхідно було рішення нової вже наглядової ради ПриватБанку, і для цього потрібно було провести засідання цієї наглядової ради. Тут нам телефонують юристи Коломойського і радісно повідомляють, що є рішення українського суду, яке забороняє наглядовій раді державного банку збиратися і ухвалювати будь-які рішення. Це дико, але окей. Згідно з українським законодавством, поки ти не отримаєш рішення суду на руки, воно недійсне. Ми закриваємо пошту Мінфіну, ПриватБанку. Усе. Відповідно рішення суду немає.

Скликаємо наглядову раду. Але тут розгортається нова історія — відкриваються кримінальні справи проти іноземних радників, які готували матеріали для Лондонського суду. Для чого це робиться? Щоб вони не приїхали в Україну. Ми вирішуємо зібрати наглядову раду за межами України, в Туреччині. Але тут один із радників каже мені, що давайте все ж проводити збори в Україні, а якщо когось і заарештують, для Лондонського суду це буде тільки плюс. Ми скликаємо раду на 5 ранку на міжнародній території в Україні, щоб туди не могли увійти наші правоохоронці й зірвати збори. Ми збираємося, я оголошую, навіщо ми всі тут зібралися, і тут виявляється, що одному з членів наглядової ради о 5 ранку потрібно комусь терміново зателефонувати. Я пропоную вийти і зателефонувати разом із ним, і бажання відразу зникає. Тобто він просто хотів злити цю інформацію.

Ми ухвалюємо необхідні рішення, і наш юрист відразу відлітає до Лондона, я після цього відразу вимикаю телефон.

У цей час мене шукає президент і, на жаль, знаходить. Я розповідаю йому, що ми подали позов про замороження активів Коломойського. «Так це ж супер!» — реагує Петро Олексійович. Все супер, але через деякий час Коломойський уже знав, що відбувається, інформація вже потекла, і я просто сидів і нервував, щоб нашого юриста не збили. О шостій вечора він мені зателефонував і сказав, що всі активи заморожені. Президент знову зрадів, але волів, щоб на наступний день я прийшов і передав всю максимально детальну інформацію Луценку. Я відмовився, пославшись на те, що у мене є обґрунтовані підозри, що Луценко зливає інформацію Коломойському, на що Порошенко відповів: «Ну що ти, він наш. Він усвідомив свою помилку».

Зустріч із Луценком, незважаючи на мої аргументи, призначили, тому дорогою з Адміністрації президента я скликав прес-конференцію у Мінфіні, де відкрито закликав Луценка до відставки і звинуватив у тому, що він грає в інтересах Коломойського. Це вибило всіх з колії, і мене більше ніхто не чіпав. Активи Коломойського заморозили. Зрозуміло, що Луценко про щось із Коломойським домовлявся, напевно, від імені президента. Який був їхній інтерес, я не знаю, але точно розумію, що були якісь гарантії від президента, що цілковитої заморозки активів Ігоря Валерійовича не буде.

Джерело: журнал НВ  № 22 від 17 червня 2021 року

Фото: Дмитро Ларін