Справедливість
Аналітика
26 травня 2021

Якою має бути справжня реформа системи правосуддя

Для більшості українських громадян судова система не має нічого спільного зі справедливістю, а правоохоронна — з безпекою та захистом прав людини

Колонка написана у співавторстві із співзасновниками Центру національної стійкості та розвитку: екс-секретарем РНБО та колишнім міністром фінансів Олександром Данилюком, а також екс-міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним

За даними опитування, проведеного у жовтні 2020 року на замовлення Ради Європи, українським судам повністю довіряли менше 2% населення. 37% опитаних скоріше не довіряв судам, а 41% не довіряв взагалі.

Станом на лютий 2021 року, за результатами дослідження, проведеного на замовлення Центру Національної стійкості та розвитку, судам не довіряли 48% опитаних, скоріше не довіряли — 32% (сумарно 80%). 75% — не довіряли та скоріше не довіряли прокуратурі. Разом із судами та прокуратурою антирейтинг недовіри очолюють Верховна Рада (80%) та політичні партії (82%).

Тобто, спостерігається негативна тенденція падіння рівня суспільної довіри не лише до судів і прокурорів, а й до влади, яка не вживає радикальних заходів для вирішення проблем у царині правосуддя. Так, більше половини опитаних (52%) вважають, що судова реформа має бути рішучою та радикальною.

За даними Єврокомісії з ефективності правосуддя, Україна входить до топ-5 країн Європи із найбільшими витратам на утримання судів. Ситуація наразі є критичною не лише з точки зору незадовільної якості роботи органів правосуддя, а й з точки зору бездарного марнування бюджетних коштів на потреби судової системи, яка не дає належного результату для громадян — кінцевих споживачів послуг.

Яким параметрам має відповідати ефективна антикризова реформа системи правосуддя? Вона має поцілити у саме ядро проблем, що постали перед українською державою:

— очищення судів від корумпованих і непрофесійних суддів;

— розвантаження суддів, які розглядають кримінальні провадження. Наразі Україна входить до топ-10 країн Європи із найбільшою тривалістю розгляду кримінальних справ;

— руйнування корупційних альянсів місцевої влади, правоохоронців та суддів в межах адміністративно-територіальних одиниць;

— участь представників громадськості у відборі суддів;

— впровадження моделі незалежного суду присяжних;

— забезпечення дієвого судового захисту прав інвесторів;

— невідворотність та швидкість дисциплінарного покарання суддів за порушення присяги;

— встановлення рівного та прозорого доступу до професії судді, прокурора та адвоката;

— створення умов для ефективного прокурорського самоврядування;

— забезпечення захисту прав підозрюваних, свідків та потерпілих.

Наразі у парламенті знаходиться низка законопроєктів, внесених президентом, які стосуються правосуддя. Чи містять вони відповіді на вказані 10 викликів? На жаль, ні. Заходи, що пропонуються, по-перше, не є системними та стратегічними, а по-друге, у багатьох випадках стосуються вельми другорядних аспектів, які не призведуть до підвищення якості роботи Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів тощо. І загалом переважно консервують нинішній стан. Більше того, до основного президентського законопроєкту було висловлено чимало зауважень Венеційської комісії, що стосуються неефективності закладеного у проєкті механізму перевірки доброчесності кандидатів на посаду члена Вищої ради правосуддя.

У законодавчих пропозиціях президента ми також не знайдемо згадки про інструменти очищення від недоброчесних суддів, немає там і варіантів вирішення проблеми тривалого розгляду кримінальних проваджень у судах, не приділено уваги інституту суду присяжних, не згадується посилення захисту незалежності прокурора і т. д.

Отже, попри постійні політичні обіцянки виборцям запровадити в Україні європейські стандарти правосуддя і наблизити суд до потреб простої людини, Президент та його монобільшість насправді не мають таких намірів, бо основна маса їх законодавчих пропозицій має суто декоративний характер.

За таких умов годі сподіватися на поліпшення ситуації в сфері судочинства. Відтак є потреба в іншому, концептуальному та практично спрямованому підході до впровадження реформи системи правосуддя.

Центр Національної стійкості і розвитку напрацював основні напрями реформи системи правосуддя, яка передбачає

 — Створення нових судових округів, що не будуть співпадати з адміністративно-територіальним устроєм та розміщенням органів кримінальної юстиції. При цьому має бути забезпечена територіальна доступність громадян до суду. Під час переведення суддів до нових судів їхній доброчесності та професійності буде надаватися оцінка за участі представників громадськості. Це очистить суди від недоброчесних суддів і припинить практику корупційного зрощування інтересів місцевих чиновників з місцевими прокурорами та суддями.

— Обрання голови суду на один рік, без права обіймати цю посаду двічі поспіль. Запровадження єдиного державного іспиту для бажаючих взяти участь у конкурсі на посади судді або прокурора, чи отримати право працювати адвокатом. Це вирішить проблему залежності суддів від свого керівництва та проблему корупції і низького професійного рівня кандидатів при доступі до основних юридичних професій.

 — Створення у структурі Вищої ради правосуддя трьох колегій (Дисциплінарна колегія, Колегія з добору, Етична колегія). Більшість у вказаних колегіях має складатися з представників юридичної професії, відібраних громадянським суспільством і міжнародними експертами. Таким чином буде встановлений ефективний громадський контроль під час відбору суддів та процедури притягнення їх до дисциплінарної відповідальності, а також відбудеться істотна економія бюджетних коштів (завдяки ліквідації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, яка не працює вже 2 роки, але коштує платникам податків 150 млн грн щорічно).

— Створення системи кримінальних судів, які розглядатимуть виключно справи щодо злочинів та кримінальних проступків. Це завершить цикл спеціалізації судів (адміністративні, господарські суди вже функціонують), а також вирішить проблему завантаженості загальних судів (які зараз розглядають як цивільні, так і кримінальні справи) та проблему із затягуванням розгляду кримінальних справ.

— Запровадження моделі справжнього суду присяжних у складі 7−11 осіб під час розгляду судами справ щодо особливо тяжких злочинів. Суд присяжних буде окремо від складу суду ухвалювати свій вердикт щодо винуватості або невинуватості особи, який є обов’язковим для суду. Це вирішить проблему заангажованого розгляду судами резонансних кримінальних справ, а також усуне несамостійність присяжних та можливості впливу на них з боку суддів.

— Створення окремого суду для захисту прав інвесторів. Це допоможе збільшити обсяги інвестицій в українську економіку та створити нові робочі місця. Адже сьогодні саме недовіра до судової системи та корупція є основними бар'єрами на шляху інвестування в Україну.

— Реформування прокурорського самоврядування у вигляді створення Національної ради прокурорів у складі 11 членів (5 прокурорів та 6 представників громадськості) замість неефективних Ради прокурорів та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів. Цей новий орган проводитиме конкурси на посади Генерального прокурора та керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. До складу НРП будуть входити 3 колегії: щодо добору прокурорів, оцінки прокурорів та Дисциплінарна колегія. В усіх колегіях право вирішального голосу матимуть представники громадськості. Також у структурі Національної ради прокурорів буде дисциплінарна інспекція та Тренінговий центр прокурорів. Це вирішить проблему залежності всіх прокурорів від Генерального прокурора, а також забезпечить об'єктивний конкурсний набір до лав прокуратури та розгляд дисциплінарних скарг на прокурорів.

— Впровадження інституту погодження слідчим суддею підозри у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів. Виведення експертних установ з під підпорядкування органам досудового слідства. Це вирішить проблему штучного порушення правоохоронцями необґрунтованих кримінальних проваджень, а також проблему із залежністю експертів від органів досудового слідства.

— Створення у кожній області установ, які забезпечать супроводження та надання різних типів підтримки потерпілим та свідкам на всіх стадіях кримінального провадження. Також за кращими світовими зразками має бути створено систему компенсації з державного бюджету шкоди, заподіяної злочином у випадках, коли таке відшкодування неможливе за рахунок винуватця злочину. Це вирішить проблему надзвичайно низьких державних гарантій захисту та підтримки свідків та потерпілих від злочинів.

У результаті реалізації цих кроків буде забезпечено незалежність суддів від місцевої влади і правоохоронців, буде завдано удару по судовій мафії і прокурорським кланам. Встановлено єдиний високий стандарт і прозорий порядок доступу до професії судді, прокурора та адвоката.

Тривалість розгляду кримінальних проваджень у судах суттєво зменшиться. Народ отримає право брати участь у правосудді через справжній суд присяжних, що також зменшить ризики корупції та можливості тиску з боку суддів. Збільшиться обсяг іноземних інвестицій до економіки країни, а бюджетні витрати на утримання судової системи будуть оптимізовані. Гарантії захисту прав підозрюваних, свідків та потерпілих буде суттєво посилено.

Після ухвалення Верховною Радою законопроєктів, в яких будуть викладені вищезазначені позиції, і за умови наявності відповідного фінансування (в тому числі за рахунок зекономлених даною реформою бюджетних коштів), на практичну реалізацію реформи системи правосуддя знадобиться два роки.

Колонку опубліковано на сайті «Новое время»: https://nv.ua/ukr/opinion/sudi-ukrajini-yakoyu-maye-buti-sudova-reforma-novini-ukrajini-50162171.html

Пов'язані проєкти
Справедливість
Аналітика
Проєкти

Справедливість та безпека. Концепція реформування системи правосуддя

Україна витрачає на судову систему непомірні кошти. У порівнянні з країнами ЄС Україна платить більше. Українці вже тривалий час віддають судовій владі все необхідне і платять високу ціну, аби вона справді була незалежною та відповідальною. Однак посилені гарантії незалежності, високі зарплати та пенсії, нове процесуальне законодавство не стало запорукою ефективного правосуддя.